"Повір у себе"
Вперше Валерія звернулася до Центру соціальних служб Орджонікідзевського району м.Харкова у 2012 році. Тоді вона була вагітна та з двома маленькими дітьми на руках залишилася без житла: її разом з дітьми виписали через суд . А вона ж лише на рік залишила рідну оселю, тому що виїхала до Росії на заробіток... Та чи могла вона подумати що так може вчинити рідний дядько, який на батьковій могилі ще обіцяв, що не залишить її саму… і роботу в Росії він підшукав. Та коли дівчина повернулася то зрозуміла, що повертатися вже власне нема куди, спершу сама шукала справедливості: в суді, в опікунській раді, в службі у справах дітей… Потім винайняла кімнату в гуртожитку і наче заспокоїлася. Так минув ще один рік… Від подруги випадково дізналася про Центр соціальних служб, ось і прийшла. Спеціалісти Центру зробили відповідні запити до того району, де знаходилося вказане житло і…. питання потануло у вирі паперової переписки. Нарешті, немов вирок, відповідь: «Квартиру продано. Апеляцію відхилено.» Та і сама Валерія десь поділася, ніби не покладаючи особливої надії на те, що комусь цікава чужа доля…
Минуло ще півроку… На порозі Центру знову з’явилася Валерія, вже з немовлям на руках. Виявилося, що дівчина знайшла співчуття та підтримку у якихось сумнівних друзях, які знали як розслабитися та відключитися від навколишніх проблем. Не встигла вона й отямитися, як була засуджена за зберігання та збут наркотиків, а також за влаштування наркопритону… Зважаючи на щире каяття, допомогу слідству та наявність двох малолітніх дітей отримала умовний термін. Така ось підтримка!
І ось тепер до цього букету проблем додалися нові: дівчина залишилася без житла, без реєстрації, з трьома вже дітьми, але без жодних засобів до існування, тому що ніяку соціальну допомогу оформити без реєстрації неможливо…
Дякувати Богу що, світ не без добрих людей. Настав час Валерії згадати про справжніх друзів, не тих, які підвели її під скоєння злочину, а про тих які намагалися допомогти у важкі часи, але дівчина від допомоги відмовилася. Колишня подруга – Оксана дозволила дівчині з дітьми деякий час пожити у кімнаті гуртожитку, яку вона збиралася здавати. Тим часом спеціалісти Центру звернулися по допомогу до Центру реінтеграції громадян, де пообіцяли продовж двох тижнів зареєструвати дівчину з дітьми. Колишні клієнти, які не знали, що таке складні життєві обставини, зі свого боку пропонували допомогу у вигляді дитячих речей, ліжечка, коляски тощо. Не залишилися осторонь й громадські організації – тобто допомагали всі! Коли постало питання виплати штрафу, щоб нарешті оформити реєстрацію, без вагань знайшлися охочі допомогти і тут. І ось нарешті – Лера з дітьми зареєструвалася у Центрі реінтеграції. Допомогли вирішити і наступну перепону – домовилися про те, щоб дівчину без черги прийняли в Управлінні праці та соціального захисту населення. Також допомагали – коли не дали у «матері-наркоманки» дітей забрати, бо ніхто не протягнув їй руку допомоги, коли вона цього потребувала, проте кожен нагадав їй про помилки.
І ось тепер, коли Валерія відчула землю під ногами, вона зможе впевнено йти вперед. Ось уже і дітей старших до дитячого садочка влаштувала; згадала, що колись непогано шила, за перші отримані гроші придбала недорогу швацьку машинку і шиє на дому; як багатодітна мати стала на пільгову чергу на житло.
І, що найголовніше, місяця вистачило для того, щоб дівчина повірила в людей і найголовніше у себе. Адже достатньо змусити людину повірити в себе і вона гори згорне!
|